Судова практика
Головна » 2009 » Грудень » 18 » Чи законні дії міських рад щодо евакуації авто при порушенні власником авто правил зупинки чи стоянки?
Чи законні дії міських рад щодо евакуації авто при порушенні власником авто правил зупинки чи стоянки? | 17:59 |
 Скажу відразу, що сьогодні ми розглянемо питання евакуації автомобілів при порушенні власником авто правил зупинки чи стоянки в площині досвіду м. Києва, бо у інших містах України є спроби впровадити евакуатори аналогічно до м.Києва. Ще навесні була відповідь Міністерства Юстиції України на питання законності діяльності евакуаторів < Переглянути > Для жителів міста Києва корисним корисним буде переглянути заяву про повернення автомобіля без оплати послуг евакуації, яка може бути пристосована і для інших міст < Переглянути > А тепер розглянемо більш детально дану проблему.В умовах політичної та конституційної кризи, яка склалася в Україні, здається принаймні одна з гілок влади намагається займатися своїми прямими обов`язками та здійснює захист прав і свобод людини і громадянина, вирішує нагальні питання суспільного життя. Принаймні Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2007 року, яким Київську міську Раду зобов`язано відмінити своє Рішення №47\207 від 26.09.02, зокрема пп. 8.12 – 8.13 Додатку №2, в частині примусової евакуації транспортних засобів (далі по тексту ТЗ), розв`язало дуже актуальну проблему грубого, цинічного та масового порушення прав людини і громадянина, яке стало можливим через видання КМР незаконного розпорядження. Враховуючи правові реалії, точніше було б сказати „неправові реалії” в Україні, зітхати з полегшенням та гадати, що в цій історії поставлено остаточну крапку – рано. А тому, пропонуємо до Вашої уваги, цю аналітичну статтю, в якій ми намагатимемося розкрити проблему незаконної евакуації ТЗ з усіх можливих точок зору, а головне надамо практичні поради як запобігти евакуації Вашого авто, як поводити себе, якщо Вас все ж таки спіткала така „зла доля” та яким чином можна відновити справедливість. Отже, для початку розберемось із першопричиною проблеми, а саме із документом яким безпосередньо передбачено умови, порядок, підстави та механізм примусової евакуації ТЗ. Правовою підставою діяльності евакуаторів в місті Києві стало вищезгадуване Рішення КМР від 26 вересня 2002 року N 47/207 Про встановлення Правил благоустрою території, паркування транспортних засобів, тиші в громадських місцях, торгівлі на ринках у м. Києві, а саме розділ VІІІ Додатку 2 до цього рішення Київської міської ради. В цьому розділі йдеться про Примусове переміщення ТЗ та тимчасову затримку номерних знаків. Зокрема там зазначено (п. 8.2.), що примусове переміщення ТЗ застосовується в разі їх залишення водієм на порушення правил зупинки і стоянки, якщо при цьому вони створюють загрозу безпеці дорожнього руху, а також виконанню робіт з утримання доріг, зелених насаджень, будинків та споруд, розташованих уздовж дороги. Тобто цією нормою визначено виключний перелік підстав, за умови настання яких може застосовуватися евакуація ТЗ:
1. При наявності вказаних у п. 8.2 цих Правил порушень працівник ДАІ чи оператор повідомляє чергову частину ДАІ ГУ МВС України в м. Києві про наявність порушення та необхідність примусового переміщення транспортного засобу. 2. Рішення про примусове переміщення транспортного засобу приймає працівник ДАІ. 3. Після чого обслуговуючий транспортування підрозділ оператора здійснює примусове переміщення транспортних засобів на спеціально обладнаний майданчик. 4. При цьому, в чергову службу ДАІ ГУ МВС України в м. Києві повідомляється марка, державний реєстраційний номер та адреса знаходження ТЗ - "порушника"; здійснюється огляд ТЗ; складається протокол (на жаль не зазначено, який саме протокол або про що). В цьому протоколі обов`язково повинно бути зазначено: посаду, ім'я та прізвище особи, яка приймає ТЗ на зберігання, її погодження (з особистим підписом) з переліком візуальних недоліків та пошкоджень на цьому ТЗ; відстань перевезення ТЗ з місця порушення до місця зберігання, тощо. Передбачено процедуру реалізації ТЗ, в разі не звернення по нього протягом більше ніж шести місяців, та ще багато чого. Але найцікавіше – це пп. 8.12, ним передбачено порядок оплати робіт з примусового переміщення, зберігання ТЗ. Пунктом 8.12.1. передбачено обов`язок осіб, які порушили Правила паркування і до транспортних засобів яких застосовані заходи з примусового переміщення, сплатити за послуги паркування, транспортування, зберігання, штраф, пеню у повному обсязі. Прокоментувати дане положення щодо зобов`язання оплатити послуги, в частині послуг паркування, пояснити важко. Яким чином може бути застосовано оплату послуг паркування у місці де паркування заборонено? Нелогічним є також наступне, підставою обов`язку оплати послуги в цьому пункті названо порушення Правил паркування та застосування заходів примусового переміщення, хоча п. 8.2. вже визначені підстави та умови за яких застосовуються ці заходи. Проте найбільш дивним є віднесення такої оплати до оплати послуг. Далі зазначено, що у разі відмови від оплати зазначених послуг та робіт їх розмір стягується в судовому порядку відповідно до законодавства України. Окремо застерігається, що сплата за роботи з примусового переміщення, зберігання ТЗ, власники яких порушили Правила платного паркування в м. Києві, не звільняє їх від сплати послуг за паркування при необхідності, а також штрафів за порушення Правил дорожнього руху та інших штрафів. Аналіз цих пунктів дозволяє зробити наступні висновки: 1. Примусове переміщення застосовується через порушення Правил паркування (додаток №2 до Рішення КМР), а не через порушення правил зупинки та стоянки (Правила дорожнього руху), як це зазначено в п. 8.2. цього ж документу. 2. По своїй суті вимога сплатити є санкцією, оскільки застосовується у разі порушення суб`єктом певних правил, встановлених нормативним актом. 3. Вимога оплатити не може бути віднесено до послуг, оскільки законодавством не передбачено примусове надання послуг. Детальніше про це далі. Крім того, право встановлювати тарифи на послуги з транспортування автотранспортних засобів до спеціально обладнаних майданчиків та утримання на них узгоджуються з управлінням з питань цінової політики Київської міської державної адміністрації за поданням оператора. При цьому зазначено, що тарифи на ці послуги можуть бути переглянуті у разі зміни цін на пально-мастильні матеріали, курсу національної валюти, встановленого Національним банком України, рішень Уряду щодо індексації платежів, росту інфляції тощо. Також закріплено відповідальність оператора, який здійснив переміщення ТЗ за не ушкодження та збереження такого ТЗ. А тепер, розглянемо це Рішення в сукупності з іншими нормативно-правовими актами та проаналізуємо наскільки воно відповідає чинному законодавству України. Почнемо із аналізу разової ситуації примусового переміщення ТЗ та вимоги оплатити послуги, яка стосується окремої особи: Ст. 41 Конституції України закріплено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Законом України „Про власність” ст. 2 також визначено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Обмеження будь якої з правомочностей власника щодо майна, якщо таке обмеження не передбачене законодавчими актами України, є порушенням конституційних прав власника. В даному випадку йдеться про обмеження права власника вільно володіти та користуватися належною йому власністю, оскільки фактично здійснюється вилучення майна. Ст. 55 Закону визначено, що вилучення майна у власника допускається при зверненні стягнення на це майно за зобов'язаннями власника у випадках і порядку, передбачених цим Законом, а також Цивільним і Цивільно-процесуальним кодексами України. Тобто, вказаною нормою визначено виключний перелік законодавчих актів, які можуть містити підстави вилучення майна у власника. Цивільним кодексом України визначено перелік підстав виникнення цивільних зобов`язань. Відповідно до Рішення оплату за навантаження-розвантаження ТЗ віднесено до послуг. Ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг виконавець зобов`язаний за завданням замовника надати послугу. В ч. 2 вказаної статті зазначено, що положення цієї глави (гл. 63 ЦКУ) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Одже, дані правовідносини не можуть регулюватися положеннями ЦКУ щодо послуг, оскільки відсутня найголовніша складова – воля замовника на отримання послуг, тож не можна вважати наданням послуг вимогу оплатити послуги, які власник ТЗ не замовляв, і про надання яких, навіть не був попереджений, оскільки це протирічить не тільки загальним засадам цивільного законодавства, але й вимогам здорового глузду. Вказані законодавчі акти, взагалі не містять норм щодо вилучення майна внаслідок порушення правил дорожнього руху, оскільки такі порушення відносяться до адміністративних правопорушень і відповідно регулюються нормами КУпАП. Зокрема, порядок зупинки і стоянки ТЗ встановлено розділом 15 Правил дорожнього руху України, а відповідальність за їх порушення передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП, де зазначено, що недодержання водіями вимог правил зупинки і стоянки тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від 0,2 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Крім того, розділом 17 КУпАП визначено, що розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 122 КУпАП, та накладення адміністративних стягнень є виключно компетенцією суду, отже КМР не має права застосовувати заходи адмістративної відповідальності. З огляду на викладене, зрозуміло, що для вимоги оплатити „послуги” з навантаження-розвантаження, як умови повернення автомобіля у володіння та розпорядження власника, немає ані цивільно-правових, ані адміністративно-правових підстав. А тепер оцінимо сам факт існування такого Рішення та правомірність його прийняття КМР. Ч. 2 ст. 5 КУпАП визначено право сільської, селищної, міської ради встановлювати відповідно до законодавства правила, за порушення яких адміністративну відповідальність передбачено статтями 152, 159 і 182 цього Кодексу. Ст. 152 КУпАП передбачено, що порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів, а також недодержання правил щодо забезпечення чистоти і порядку в містах та інших населених пунктах - тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. П. 44 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування” та п. 2 ст. 22 закону України „Про столицю місто-герой Київ” дублюють норми КУпАП відносно компетенції місцевих Рад встановлювати правила щодо благоустрою, торгівлі на ринках та тиші в населених пунктах, не називаючи при цьому жодних форм відповідальності за порушення таких правил. Отже, комплексний аналіз норм вказаних нормативно-правових актів дозволяє стверджувати, що місцеві Ради мають право встановлювати правила благоустрою, за порушення яких наставатиме адміністративна відповідальність в порядку та на підставі ст. 152 КУпАП. Чим керувалися депутати КМР, відносячи Правила паркування до сфери благоустрою столиці, зрозуміти складно. Що взагалі включає в себе поняття благоустрою міста, спробуємо розібратися. Благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля (ст. 1 Закону України „Про благоустрій населених пунктів” від 06.09.2005). Зустрічається ще термін „благоустрій автомобільних доріг”, під яким розуміється - комплекс заходів, що передбачає упорядкування споруджень для обслуговування руху і проведення заходів по оформленню доріг (Мінстат, Наказ "Про затвердження форм державної статистичної звітності по дорожньому господарству загального користування та Інструкцій щодо їх заповнення" від 15.08.1997 N 216) або комплекс споруд для обслуговування учасників дорожнього руху (Держкомстат, Державна служба автомобільних доріг, Інструкція із складання річної форми державного статистичного спостереження N 1-ДГ "Звіт про наявність автомобільних доріг загального користування та їх благоустрій" від 15.07.2004 N 441/481). Зважаючи на вищевикладене, мабуть важко пов`язувати неправильне паркування із порушенням норм благоустрою міста чи то благоустроєм автомобільних доріг, а відповідно питання компетенції КМР відносно встановлення правил паркування (фактично - зупинки та стоянки) залишається відкритим. Проте питання відповідальності за порушення встановлених правил врегульоване однозначно. В ч. 2 ст. 5 КУпАП визначено виключний перелік статей КУпАП згідно з якими наставатиме адміністративна відповідальність, зокрема за порушення правил благоустрою відповідальність наступає в порядку і на умовах визначених ст.152 КУпАП. КМР не має повноважень щодо встановлення інших видів або інших умов притягнення до адміністративної відповідальності, отже навіть якщо вважати, що вимоги Правил благоустрою порушуються неправильним паркуванням відповідальність може наставати на підставі ст. 152 КУпАП. Однак, саме занадто розширене тлумачення КМР своїх повноважень щодо встановлення правил благоустрою, шляхом віднесення до таких правил і правил паркування, які врегульовані Правилами дорожнього руху (затверджені КМУ) утворилася ситуація, коли фактичний склад дій (одні й ті самі дії) особи підпадає під диспозицію різних статей та тягне подвійне притягнення до одного виду відповідальності за одну й ту саму дію, це безумовно порушує основні принципи юридичної відповідальності, оскільки вона завжди наступає за чітко визначене правопорушення і у чітко визначеній формі. З огляду на вищевикладене цікавим було б проаналізувати позицію КМР. А ця позиція полягає в наступному: Правила паркування транспортних засобів спрямовані на забезпечення належного благоустрою міста та є саме частиною Правил благоустрою. Одночасно законодавець в КУпАП з метою усунення двозначності щодо того, хто встановлює ті, чи інші правила, чітко визначив в частині 2 статті 5 КУпАП, що міські ради встановлюють відповідно до законодавства правила, за порушення яких адміністративну відповідальність передбачено статтями 152, 159, 182 КУпАП. Вказаний перелік статей є вичерпним і не містить, зокрема, посилання на статтю 122 КУпАП, де йдеться про порушення правил зупинки і стоянки. А оплата послуг навантаження – розвантаження не є санкцією, а є лише оплатою технічної частини робіт по евакуації ТЗ, компенсацією вартості паливно-мастильних матеріалів, тощо. Навіть на перший погляд зрозуміло, що позиція КМР абсолютно необґрунтована та безпідставна. Крім того, що порушується цілий ряд законодавчих актів, порушуються основоположні принципи правового регулювання. Чи може бути правильною ситуація, коли правила, санкції за їх порушення (вартість послуг) та їх стягнення здійснюються фактично однією особою або принамні підконтрольними КМР особами. Звичайно, що ні про яку демократію не може йти мова. Коли таку ситуацію створено, неодмінно виникатимуть ситуації зловживання, а відповідно виникне соціальний конфлікт. При цьому та проблема, заради вирішення якої ці правила було введено, не вирішується. Отож, наш висновок полягає в тому, що примусове вилучення автомобіля незаконне, не має жодних правових підстав. Встановлений КМР порядок примусової евакуації ТЗ є порушенням прав власника і громадянина, а якщо права особи порушуються, то ця особа має право їх захищати, всіма законними засобами. Чинним законодавством України, зокрема ст. 16 Цивільного кодексу України, передбачені наступні форми захисту порушених прав: припинення дії, яка порушує право, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, та ін. Крім того визначено, що суд може захистити цивільне право іншим способом, що встановлений договором або законом. Ст. 19 Цивільного кодексу України передбачено можливість та порядок самозахисту цивільних прав. Визначено, що самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, при цьому способи самозахисту повинні відповідати змісту порушеного права, характеру дії, яка його порушила та наслідкам, що ним спричинені. Обираються способи самозахисту особою, або встановлюються договором, актами цивільного законодавства. Ст. 20 Цивільного кодексу також зазначено, що особа здійснює право на захист на свій розсуд. Для того щоб зрозуміти, де ті межі захисту свого права треба згадати основоположний конституційний принцип прав і свобод людини, які обмежуються лише правами і свободами інших людей. На практиці відповідність засобів захисту порушенню виглядатиме наступним чином, якщо право порушується діями, то найдоцільнішим способом захисту буде припинення цих дій, отже якщо право власника володіти та користуватися належною йому власністю незаконно обмежується, то захистити його можна припинивши такі дії. Законослухняним громадянам ми радили б діяти наступним чином: 1. Якщо Ви повернулися до свого авта і бачите, що проводиться його евакуація, то Ви повинні заявити свій протест, пред`явити документи, які посвідчують Ваше право власності (або інший документ, що підтверджує право володіння і користування даним ТЗ). 2. Зверніться до працівника ДАЇ з вимогою припинити евакуацію ТЗ, вимагайте, щоб він пояснив в чому полягає порушення і якщо це порушення правил зупинки та стоянки (Правила дорожнього руху), то повинен бути складений Протокол за правопорушення передбачене ст. 122 Кодексу про адміністративні правопорушення. 3. Поясніть співробітникам евакуатора, що їх дії підпадають під визначення кримінально-караного діяння, передбаченого ст. 289 Кримінального кодексу України – незаконне заволодіння ТЗ, під яким розуміється вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі. За даний злочин передбачено покарання у вигляді штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років. 4. На практиці непоодинокі випадки, коли евакуація ТЗ проводилася з грубим порушенням вимог безпеки, наприклад в ТЗ знаходилася людина і т.п.) треба нагадати, що подібні діяння передбачені ч. 3 зазначеної статті Кримінального кодексу (ті ж дії, поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого) тягнуть відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна. 5. Вимога оплатити послуги навантаження – розвантаження може бути кваліфікована як вимагання, передбачене ст. 189 Кримінального кодексу України, яке розуміється як вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру, пов`язане з обмеженням прав, свобод або законних інтересів осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна, такі дії караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. 6. Якщо співробітник ДАЇ не втручається, за подібних обставин, це може кваліфікуватися за ст. 367 Кримінального кодексу – службова недбалість. Крім того, корисним буде знати наступне, відповідно до Закону України „Про міліцію” від 20.12.90 р.: Стаття 2 Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; захист власності від злочинних посягань; тощо Працівники органів міліції несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю в межах, встановлених законом. Стаття 5 Міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Міліція поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення, захищає права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. При звертанні до громадянина працівник міліції зобов'язаний назвати своє прізвище, звання та пред'явити на його вимогу службове посвідчення. У взаємовідносинах з громадянами працівник міліції повинен виявляти високу культуру і такт. Стаття 10 Міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана: 1) забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок; 2) виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством; 3) приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення;... Працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов'язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції. Щодо повноважень співробітника ДАЇ забезпечувати в межах своїх повноважень виконання та контроль рішень сільських, селищних, міських рад, то вони обмежені Законом наступними сферами: охорона громадського порядку, торгівлі, утримання тварин у домашніх умовах, додержання тиші в громадських місцях тощо, а також контроль утримання в належній чистоті територій дворів і прибудинкових територій у містах та інших населених пунктах, тобто повноважень в сфері паркування (навіть термін „благоустрій”) не передбачено. 7. Якщо всі перелічені дії вжито, але евакуація ТЗ продовжується, Ви можете вжити заходи необхідної оборони по захисту свого майна від незаконного заволодіння: зачинитися в транспортному засобі, викликати наряд міліції, повідомивши про незаконне заволодіння ТЗ, тощо). При цьому треба пам`ятати: 1. Ст. 342 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за опір представникові влади під час виконання ним службових обов'язків - карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. 2. Ст. 343 втручання в діяльність працівника правоохоронного органу - вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень - карається штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців. 3. Ст. 36 Кримінального кодексу необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. 4. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 ККУ (умисне вбивстов при перевищенні меж необхідної оборони) та 124 ККУ (умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень за тих же обставин). Тобто всі інші дії, навіть у випадку їх визнання перевищенням меж необхідної оборони, не потягнуть кримінальної відповідальності. Проте, якщо такими діями буде спричинено шкоду, може бути подано позов про її відшкодування. 5. Ст. 37 ККУ передбачено відповідальність за спричинення шкоди в стані уявної оборони, якою визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. При цьому зазначено, що якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність. Можемо навести ще статті Кримінального кодексу, якими передбачено злочини, склад яких міститься в діях працівників евакуатора: Стаття 355 – Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов`язань, тобто вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання - карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років; ті самі дії, поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна - карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років. Стаття 365 Перевищення влади або службових повноважень, умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, -карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Ті самі дії, якщо вони супроводжуються насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Звичайно, що все вищезазначене не треба сприймати буквально, оскільки на практиці відкрити кримінальну справу проти співробітника ДАЇ чи працівників евакуатор за фактом евакуації ТЗ майже нереально, хоча з формальної точки зору в діях цих осіб склад перерахованих злочинів наявний. Окремо треба відмітити ст. 41 ККУ, якою передбачено відповідальність особи за вчинення злочину у разі виконання наказу або розпорядження. В ч. 5 вказаної статті вказано: якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження. Враховуючи все вищевикладене, сподіваємося що зрозумілим є той факт – примусова евакуація ТЗ не передбачена чинним законодавством України, як саме примусове переміщення, так і вимога оплати такі „послуги” - незаконні. Особа може вживати заходів по захисту свого майна, пам`ятаючи при цьому про можливу відповідальність у разі спричинення шкоди. Також особа може звертатися в суд за захистом своїх порушених прав та вимагати відшкодування шкоди. І з моєї точки зору, це є найбільш надійний та цивілізований засіб. Якщо Ви вирішите звертатися до суду заздалегідь обміркуйте та зберіть всі необхідні докази: Протокол, який було складено на місці евакуації ТЗ, чеки про сплату Вами послуг, докази спричинення Вам іншої матеріальної шкоди (наприклад, витрати на таксі протягом всього періоду вилучення ТЗ, витрати на послуги адвоката, інше), докази спричинення Вам моральної шкоди (чеки, квитанції про звернення до лікаря, лікарняний, докази втрати Вами нормальних життєвих зв`язків, наприклад, через вилучення ТЗ запізнився на роботу і отримав догану, тощо). Зібравши докази, звертайтеся по юридичну допомогу для підготування та ведення цієї справи в суді, і скоріше за все, справедливість буде відновлено! Але самим надійним засобом протидії примусовому вилученню ТЗ буде все ж таки дотримання правил зупинки та стоянки та Правил дорожнього руху, оскільки, правду кажучи, неправильне паркування дійсно створює багато незручностей та не прикрашає наше місто! | |
| Категория: Законодавство | Переглядів: 1815 | Додав: taksi | Рейтинг: 0.0/0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |
